Продолжение, начало в первом выпуске
Продовжуючи тему пошуку відповіді на питання: "Де знаходиться коріння проблем у сфері житлово-комунальних послуг?”, хочеться повернутися до ситуації, про яку я згадав у першій частині, а саме повернутися до того, що орган місцевого самоврядування не маючи на це повноважень, при нашій мовчазній згоді, перетягнув на себе право розпоряджатися майном, а саме, багатоповерховими будинками, як такими, стверджуючи, що ці багатоповерхові будинки є "комунальною власністю”, або "власністю територіальної громади” і місцева громада, в особі представників органу місцевого самоврядування має право, на їхню думку, самостійно розпоряджатися цим майном не питаючи про цю згоду у співвласників майна.
Отже, поняття, яке застосовує орган місцевого самоврядування по відношенню до багатоповерхових будинків – "комунальною власністю”, або "власністю територіальної громади” – це застаріле поняття і було воно актуальним дуже короткий час, коли держава, будучи власником, передала свій житловий фонд на баланс міста і тривав цей час до того моменту, коли було дано старт приватизації цього державного житлового фонду і, як тільки перша людина використала своє право на приватизацію і приватизувала квартиру, вона одразу стала співвласником багатоповерхового будинку, після чого, будинок став об’єктом спільної сумісної власності, а саме поняття «будинки власності територіальної громади» перестало відповідати правовим реаліям, усі багатоповерхівки, де хоча б одна людина приватизувала квартиру, перестали належать громаді і стали належати співвласникам. У комунальній власності залишилося лише не більше ніж 10% неприватизованого житла і точно такої частки – у загальному неподільному майні багатоквартирних будинків. А як ми вже вказали раніше, розпоряджатися спільною сумісною власністю, без згоди одного із співвласників, не дозволяється, але це, чомусь не розуміють керівники комунальних підприємств, та керівники управ-ління житлово-комунального господарства, колишні і нинішні, і тому на власний розсуд розпоряджаються майном, яке їм не належить і за стан якого вони ніколи не відповідатимуть. Точніше кажучи, вони все розуміють, але використовують це розуміння в залежності від ситуації. Ось тут і знаходиться розв’язка даної проблеми.
Якщо власниками багатоповерхових будинків є власники приватизованих і не приватизованих квартир, тоді тільки вони, спільно, визначають – хто управлятиме та обслуговуватиме будинок і ніхто, окремо, один із співвласників, не може прийняти рішення про те, що виконавцем тієї чи іншої послуги буде те чи інше підприємство, не отримавши згоду всіх співвласників.
Представники місцевого самоврядування не бажаючи випускати з власних рук важелі впливу і не бажаючи віддавати право, визначати виконавця житлово-комунальних послуг, комусь іншому, систематично порушують чинні нормативні акти, а саме Порядок визначення ви-конавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді в якому чітко вказано, що виконавець житлово-комунальних послуг визначається органами місцевого самоврядування, крім випадків коли власник (власники) житлових будинків бажає (бажають) визначити виконавця житлово-комунальних послуг самостійно."Коли обираєш не ти – обирають за тебе!”
Кожного року відбувається одне й те саме, на підставі тендеру, обирається підприємство, якому надають право обслуговувати багатоповерхові будинки міста і все це робиться без спілкування з власниками майна, у нас не запитують, чи бажаємо ми самостійно обрати виконавця послуги з утримання будинку та прибудинкової території, чи, можливо навпаки, ми погоджуємося з тим, що це зробить орган місцевого самоврядування.
Чому мені, власнику майна, не надають право оцінити роботу обслуговуючої організації, яка, за весь час, коли мій будинок знаходився у них на обслуговуванні, нічого не зробила для того, аби стан мого майна не погіршився? Мене позбавили права розпоряджатися власним майном!
Свої дії місцевий орган само-врядування виправдовує все тим самим аргументом, який не має законих підстав для існування, що за традицією багато-поверхові будинки є власністю терито-ріальної громади, а тому вони мають право, без дозволу власника, приймати подібні рішення. Вони вказують на те, що цей житловий фонд рішенням сесії було передано на баланс КП "ДЄЗ” та КП "Комжитло” і тому саме вони, у якості балансоутримувача, є організаторами конкурсу з вибору організації.
Так, дійсно, Законом України "Про житлово-комунальні послуги”, передбачено існування балансоутримувача будинку, але в законі, знову ж таки, вказується на те, хто такий цей балансоутримувач. Балансоутримувач це, в першу чергу, власник (співвласники) майна, який, як ми і говорили раніше, має право розпоряджатися тим, що йому належить. Власник, також, може передати свое майно, іншій юридичній особі, яка, за договором з власником, утримуватиме на балансі відповідне майно, а також вестиме бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснюватиме розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Все, що ми розглянули раніше, це все юридичний бік питання, так повинно бути і цього слід дотримуватися, а тепер давайте подивимося на місцеві реалії нашого життя.
Забудемо на хвилинку, що балансоутримувачів у нашому місті визначено з порушенням Закону і погодимося з тим, що КП "ДЄЗ” та КП "Комжитло”, фактично є балансоутримувачами багатоповерхових будинків.
І що тепер робити, запитаєте ви? Є таке українське прислів’я "Взявся за гуж, не кажи, що недуж” або російський аналог "Назвался груздем — полезай в кузов”, тобто, якщо КП "ДЄЗ” та КП "Комжитло” дійсно бажають бути балансоутримувачами, то для нас, як для власників майна, залишається одне, вимагати від цих балансоутримувачів негайного врегулювання двосторонніх відносин, як це вказано у Законі України "Про житлово-комунальні послуги”, а саме, вони зобов’язані підготувати договори і надати їх нам для ознайомлення та підписання. В цих договорах вказати на те, що балансоутримувач бере на себе всю матеріальну відповідальність за стан будинку, за збереження майна (конструктивні елементи будинку, комунікації, ліфтове та інше обладнання) і у разі невиконання своїх обов’язків відшкодовує збитки, які поніс власник майна через бездіяльність балансоутримувача.
Чіткі договірні стосунки це те, що потрібно нам, власникам майна, аби раз і на завжди покінчити з безвідповідальністю за якість житлово-комунальних пос-луг. Потрібен простий алгоритм, де власник майна самостійно, або доручивши це іншій юридичній особі, замовляє послугу, яка надається йому на підставі договору, в якому прописана відповідальність за надання неякісної послуги. Завдяки цьому буде зрозуміло, хто конкретно, фамілія посадової особи, несе відповідальність за стан майна.
Игорь Коломак
|
Вітаю Вас Гість | RSS
